.
Ось чому, повернувшись із польоту до Арраса, під час якого мені, здається, багато що прояснилося, я стою у тиші сільської ночі, притулившись до стіни, і складаю для себе прості правила, яких ніколи не зраджу.

Я невіддільний від своїх і тому ніколи не зречуся їх, що б вони не зробили. Я ніколи не повчатиму їх перед сторонніми. Якщо можна буде взяти їх під захист, я зроблю це. Якщо ж вони зганьблять мене, я приховаю цей сором у своєму серці і промовчу. Що б я не думав тоді про них, я ніколи не стану свідком звинувачення. Чоловік не ходить із хати в хату, розказуючи сусідам, що його жінка — розпутниця. Так він не врятує свою честь. Бо його дружина невіддільна від його дому. І цим він не облагородить себе. Тільки повернувшись додому, він має право вилити свій гнів.
Отож я не зніму з себе відповідальності за поразку, через яку часто відчуватиму себе приниженим. Я — з Франції. Франція виховала багатьох Ренуарів, Паскалів, Пастерів, Гійоме, Ошеде. Вона виховала немало й нездар, політиканів, шахраїв. Але мені здається, було б надто вигідно проголошувати солідарність з одними і заперечувати спорідненість з іншими.

Поразка роз'єднує людей. Поразка руйнує створену єдність. Нам це загрожує смертю, я не допомагатиму такому роз'єднанню, перекладаючи відповідальність за поразку на тих моїх співвітчизників, котрі думають не так, як я. Такі суперечки без судді нічого не дають. Ми всі були переможені. Я був переможений. Ошеде був переможений. Ошеде не звинувачує в поразці когось іншого. Він каже собі: "Я, Ошеде, частинка Франції, був слабкий. Франція Ошеде була слабка. Моя слабість була її слабістю, її слабість була моєю". Ошеде добре знає, що одірвавшись від інших, він прославить тільки себе. Але тоді він уже не буде той самий Ошеде, невіддільний від свого дому, своєї родини, своєї батьківщини. Він буде Ошеде-пустельник..
Поділяючи приниження свого дому, я можу вплинути на свій дім. Він невіддільний від мене, як я — від нього. Але якщо я не беру не себе його приниження, мій дім, покинутий напризволяще, загине, а я піду самотній, уславлений, але ще більше непотрібен, ніж мертвий.

Щоб бути, важливо спочатку взяти на себе відповідальність. Ще кілька годин тому я був сліпий. Мені було гірко. Але зараз я міркую ясніше. Я не нарікаю на інших французів, бо відчуваю себе невіддільним від Франції, і не розумію, як Франція може нарікати на решту світу.
Кожен відповідає за всіх. Франція була відповідальна за весь світ. Франція могла подати всьому світові приклад, який об'єднав би цей світ. Якби Франція зберегла аромат Франції, сяйво Франції, вона для всього світу стала б оплотом опору. Тепер я відмовляюсь від своїх докорів світові. Якщо йому недоставало душі — нею мала стати Франція.
Франція могла б об'єднати навколо себе інші країни. Моя група 2/33 запропонувала свою участь у війні спочатку на стороні Норвегії, потім — Фінляндії. Що являли собою Норвегія і Фінляндія для наших солдатів та унтер-офіцерів? Мені завжди здавалося, що, навіть неясно усвідомлюючи це, вони готові були померти за якийсь аромат різдвяного свята. І за те, щоб урятувати цей аромат, щоб він лишився в світі, їм, здавалося, варто віддати життя. Якби ми були різдвом для світу, світ був би врятований завдяки нам.
Духовна спільність людей усього світу не могла допомогти нам — її не було. Але якби ми створили цю спільність людей світу, ми врятували б світ і самих себе. Ми не справилися з цим. Кожен відповідає за всіх. Відповідає кожен окремо. Кожен окремо відповідає за всіх! Я вперше розумію одну з таємниць релігії, яка породила духовну культуру, культуру, що стала моєю: "Нести тягар гріхів людських..." І кожен несе на собі тягар усіх гріхів людських